Конференція у 9-А класі

Тема: Дніпровські водосховища

Мета :отримати інформацію щодо історії створення водосховищ на Дніпрі, їх географії та зробити висновки  щодо наслідків створення  цих водосховищ.

Проблемне питання: Че

кати не можна спустити ! (Поставити розділовий знак)

Епіграф 

                                        О скільки у природи немудро-мудрих літер!

                                        О скільки у людини невміння прочитать... 

                                                                                                                         П. Тичина

У 1927 році було прийнято рішення про будівництво першої  ГЕС, для чого на Дніпрі  почали створювати водосховища,  у період (1950—1975 роки) створюються  каскад із шести  водосховищ, і річка Дніпро стає повністю зарегульованою на всій території України. Що ж ми отримали в результаті?

З історії створення

Уява малює село, затоплене водою. Хати, сараї, колодязі… Немає хіба що людей на вулицях та худоби на пасовиськах. Замість них – велетенські соми та щуки плавають поміж хатами, зазираючи у вікна

У слові коротенькому “було” 
З літ тягарем не знаючи спокою, 
На дні водойми штучної – село, 
Сплюндроване бездушністю людською. 

Садки рясні не родять. Між гаїв 
У жабуринні спогади поснули, 
А світанкові співи солов‘їв 
Важкі дніпровські води захлинули. 

Нещасні долі розчерком пера 
Байдуже розпорошені по світу, 
Нелюдське горе з криками “ура” 
Спіткало землю, водами залиту. 

Джерельний пульс зневажених криниць 
В глибинах недосяжних замулило, 
Святе безмежне небо, впавши ниць, 
На цвинтарі духовності зомліло. 

Страждальці й винуватці того зла 
З літами також губляться у часі, 
Примару затонулого села 
Розгледіть можна тільки на баркасі. 

В думках, буває, через муку й біль 
Зринає з небуття земля забута. 
Та плескотом стрімких свинцевих хвиль 
Зітхає над селом Дніпро-Славута.

Тетяна Чорновіл

1959 року Олесь Гончар на черговій будові водосховища  записав в своєму щоденнику: «Чаша Кременчуцького моря. Величезний простір зелений з кущиками садків, з тополями де-не-де видно безлюдний, дивно відкритий: села звідси позносили, весь край жде затоплення. А пі д горою село тільки зносять. Голубі стіни, красиві віконниці дах світить ребрами кроков (солому здерто), а на вікнах ще квіти горять. На стінах голубих як небо написи нещадні, впорані цвяхом «Хату розбити до 25 травня». «Предупреждєніє»: «Хата продається на розбій». Димарі, димарі, суцільна руїна, сумно. Де-не-де шпаківня на дереві зосталася або лелека в хмизуватому гнізді. Люди сидять біля розруйнованих печищ. І так село за селом. Не думав, що така гнітюча це картина — розруйноване людське житло, розбите передчасно й серед розкішної природи українського літа. Деякі села обдерті, немазані — ці, видно, з весни знали, що їх зносять. А от голубі, чисті, біленькі — їх все застало, певно, зненацька. Лежать дерева, поспилювані вже зеленими, в прив’яленому листі».

 

У селі Худяки Черкаського району встановлено пам’ятник затопленим селам. Тепер на горі, за кілька метрів від Дніпра, посередині лісової галявини сумно стоїть камінь із написом — «Селам Худяки і Талдики, затопленим 1959—1961 рр.». Внизу на пам’ятнику викарбувана висока хвиля. Вона несе в небуття людські хати. Удар тієї «хвилі» досі в серцях не тільки дорослих переселенців, а й їхніх дітей.

 Марія Іванівна очевидець затоплення села,  пригадує, що саме на тому місці стояла хата тітки Харитини. Там вони побудувалися відразу після війни — усі люди жили внизу, а їм захотілося на горі. Коли почалося переселення, тітка Харита сильно просила владу, щоб їм дозволили залишитися жити на горі. Її хата не заважала водосховищу, але жінці відмовили, бо це охоронна зона.«Тепер, коли мене запитують, де ви пам’ятник затопленим селам поставили, я й кажу, що в Харити на печі», — підсумовує свою розповідь Марія Євтушенко 

  Коли ж настали часи розбирати хати, то все це було схоже на похорон — навколо одні сльози та розпач. Особливо тяжко було переселятися старим людям. Вони не хотіли переїжджати, казали, будемо тут у куренях жити. Але виселили всіх, навіть кладовища попереносили.

Марія Євтушенко каже, що в Сагунівці було кілька цвинтарів. Ті поховання розкопувала спеціально привезена бригада «гробокопів з числа ув’язнених». «Це дуже страшно було. Викопані черепи з кістками викладали великими рядами. Їх бризкали вапном. Люди, котрі знали, де останки родичів, забирали їх. Ми з сестрою принесли додому кістки свого діда. Батько наш зробив невеличкий ящик і оббив його білою тканиною. Він гірко плакав, і ми біля нього плакали», — зі сльозами на очах пригадує пережите в дитинстві Марія Іванівна.

Невідомі останки перепоховали в братській могилі, а дуже старі поховання зрівняли із землею. Дотепер, коли вода у водосховищі спадає, у ґрунті видніються вимиті нею людські черепи та кістки.

На новому місці люди важко приживалися. Де саме будувати хати, вирішували жеребкуванням. Одні побажали поселитися своїм родом, щоб по сусідству жити з батьками, братом чи сестрою, інші будувалися кутками, як звикли жити в старому селі. На зведення нових хат брали будівельний матеріал зі своїх старих будинків і перевозили його на гору, у «степ, де не було жодного деревця». На фундамент копали каміння біля Дніпра, витягували його вручну віжками.

За старим селом люди сумували. Навіть діти, й ті не могли довго звикнути до нового житла, їх постійно тягло в старі місця.

У цій дніпровській низині люди жили з 648 року

Дехто казав, що тих сіл було зо дві сотні. А місцевий краєзнавець Василь Квітка дослідив, що хвилі водосховища затопили тоді 85 населених пунктів. Із тих переселених сіл адміністративну назву одержали лише двадцять, а 65 — канули в Лету. Немає тепер Талдиків, Ломоватого, Мудрівки, Гусакового.

Трагедія Великого Лугу

І тому з тих пір та по сьогодні, продовжує Олексій Артеменко, створення Каховського водосховища вважаю злочином, скоєним передусім для знищення національної пам'яті та української історії, традицій і звичаїв нашого народу, побуту і способу його життя. Затоплено не просто сотні і тисячі гектарів по лівому березі Конських, а по правому Базавлуцьких та Кам'янських плавнів, ті місця, де колись були Січі запорожців, десятки і сотні сіл Нижнього Дніпра. Затоплено весь Великий Луг - чарівний та благодатний світ, в якому віками формувався наш напрочуд чудовий етнос та відтворювався  неповторний генофонд української нації.

І справді: коли б не було Великого Лугу, то не існувало б і запорожців. Бо чи втрималася б у ХV - ХVII і навіть у ХVIII століттях на низу Дніпра невеличка християнська громада - серед численних татарських орд? А разом з тим Великий Луг був і місцем праці та заробітків запорожців".

ще за чотири століття до Різдва Христового з захопленням описував цю величезну, вкриту лісами та порізану і омиту протоками Дніпра низину грецький історик Геродот. Це було щось на зразок, писав він, земного раю. Осокори, дуби товсті та гільчасті, верби і лози, шелюги непролазні, терники і груші, а поміж ними - річки і річечки,
озера, очерет, куга і осока, острови духмяного різнотрав'я. І якщо на
теперішніх лоцманських картах Каховського водосховища густо помічені лише затоплені лісові вирубки, це далеко не все, що пропало навіки. Пропали річки, озера та острови,

Чи ось що розповідав професору Дмитру Яворницькому 116-літній дід Розсолода зі згодом затопленого села Чернишівка: "А бджоли було тієї! А меду! Мед по пасіках, мед і по зимівниках, мед і по бурдюгах - так і стоїть, було, у липовниках: скільки хочеш, стільки й бери. Більше всього від диких бджіл. Дика бджола, було, скрізь сидить, за нею і проходу не було. А лісу того!
Бузина, свидина, вербина, дуби, грушиння. Груш, було, як напада, так хоч бери граблі та горни валки. Так і лежать на сонці, поки не попечуться. Солодкі такі були, так патока з них і тече...

А звіру та птиці? Вовки, лисиці, барсуки, олені, дикі кози, зайці, чокалки, виндихи, куниці, ховрашки так одні за одними і біжать або так і плазують по траві. Вовків така була сила, що їх кийками били, а з їхніх шкір чоботи носили та кожухи шили. Були ще й вепрі, дикі свині, такі гладкі та здорові по плавнях шниряли. Були й дикі коні: вони цілими табунами ходили. А що уже тієї птиці було, так боже праведний! Качок, лебедів, дрохв, хохітви, гусей, диких
голубів, лелек, журавлів, чайок, тетервиків, куріп'ят - так хо-хо-хо! Як
підніметься птиця з землі - сонце застеля, а як сяде на дерево, то й гілля не видно, а як спуститься на землю, то й вона, наче долівка, так і зачорніє".

Отож зрозуміло, що в плавнях Великого Лугу запорожські козаки не лише переховувалися та будували свої Січі. З Великого Лугу і його околиць вони мали для себе не тільки харчі, а ще й прибутки за продажі лишків. Вивозили їх до Цісарщини, зграями прибували сюди крамарі з Польщі, Московщини, Німеччини та Туреччини.Є свідчення, що "запорожське товариство обережно та розумно користувалося багатствами Великого Лугу - не винищувало дрібної риби, не било молодої дичини". А в останні дні існування своєї Січі - у 1775 році - "із сльозами на очах та нудьгою в серці покидало Великий Луг".  - Прощай, батьку, Великий Луже, - сказали козаки. - Не звели ми тебе, зберегли, не зведе й ніхто, поки світ сонця...

Інформація екологічного змісту

Дніпровські водосховища стали причиною низки негативних явищ, таких як, зокрема, підтоплення земель, деградація малих річок, абразія берегів, затоплення унікальних природних об’єктів — дніпровських порогів, погіршення якості води, катастрофічного розвитку синьо-зелених водоростей тощо. Будівництво таких грандіозних споруд, як каскад дніпровських водосховищ з об’ємом зарегульованого стоку 43,69 млрд. м3 і корисним в 18,58 млрд. м3 звичайно приводить до порушень екологічної рівноваги і вони були у нашому випадку, і значні.

Будь-яке втручання приводить до порушення встановленої природно-екологічної рівноваги. Створення водосховищ на Дніпрі привело до затоплення значних площ земель, зміни гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів річки, а також інженерно-геологічних умов прибережних зон, структурно-функціональним перетворенням екосистеми з річкової на озерно-річкову з відповідним сповільненням водообміну і самоочищення вод, значними втратами води на випаровування та інфільтрацію. Всього дніпровськими водосховищами затоплено 709,9 тис.га земель.

Київське водосховище, як і весь каскад дніпровських водосховищ, крім боротьби з великими водопіллям та паводками і зменшенням збитків від нього, використовується з метою забезпечення наших громадян і галузей економіки водою.Існуючі технології очищення води для питного призначення передбачають використання хлору, а він вступаючи в реакції з органічними речовинами, утворює при цьому велику кількість токсичних канцерогенних хлорорганічних сполук. Така питна вода є однією з причин збільшення кількості захворювань на рак, виразку шлунка, органів дихання, серцево-судинні хвороби тощо.

Все це — наслідок цвітіння води, знищення природних нерестилищ, неможливості подолати греблі під час міграції до місць нересту, загибелі риби, малька в гідроагрегатах ГЕС, коливання рівня води (протягом доби), її забруднення та неефективності штучного риборозведення.

Дедалі більшого розповсюдження набувають синьо-зелені водорості, максимальна кількість яких у Дніпровських водосховищах спостерігається в липні — серпні. Товщина поверхневого шару водоростей коливається від декількох міліметрів до 15 см. Сезонна «атака» синьо-зелених водоростей — нищівна для біоти.

У верхів’ях водосховищ різко знижується швидкість течії, формуються зони акумуляції, утворюються так звані внутрішні дельти. У Кременчуцькому водосховищі вже утворилися десятки гектарів таких вторинних островів, які вийшли з-під затоплення. Аналогічні фантомні острови з’являються з-під води в озері ім. Леніна під час скидання рівня Дніпровською ГЕС.

Створення каскаду Дніпровських водосховищ активізувало руйнівні екзогенні процеси, що призвели до знищення прибережних екосистем, лісової рослинності, чорноземних ґрунтів, будівель та споруд, шляхів, комунікацій і продовжують свою негативну дію. Абразія берегів призвела до зникнення земель у прибережній смузі Київського водосховища завширшки до 450 м.

У кінці 1932 року перегородили Дніпро Дніпрогесом. Саме невдовзі після цього місцями там і тут у плавнях, на мілководді, вперше і почав "цвісти" Славутич. Внаслідок "цвітіння" води сучасний вигляд водосховищ є дуже неестетичним.

Письменник О. Дмитренко образно порівняв Київське водосховище з брудною каструлею, у якій запліснявів борщ: "Схожа на зелений запліснявілий борщ, закислий у немитій каструлі нечупари господині, токсична цвіль, здавалося, із зловтіхою святкувала безголове торжество людської енергетичної гігантоманії на Дніпрі" 

Інформація економічного змісту

Використання потенційних гідроенергетичних ресурсів річок потребує створення перепаду рівнів води спорудження більшості ГЕС пов’язане із створенням водосховищ. Це найважливіша, проте не єдина причина створення водосховищ.

Більшість водосховищ здійснює добове і тижневе, а деякі – сезонне і багаторічне регулювання стоку.

Великі ТЕС розташовують лише на берегах великих річок, або вони потребують для своєї роботи створення досить значних водосховищ,

Живі організми втягуються охолоджуючою водою в агрегати ТЕС і АЕС і проходять через насоси, конденсаційні трубки, водоскидні канали і поріг-водоспад. На цьому тракті вони отримують механічні ушкодження, зазнають термічного шоку, підпадають під вплив високого тиску і хлорування води, а це призводить до загибелі багатьох видів живих організмів. Підвищення температури води у водосховищі впливає на розвиток флори і фауни.

Зараз вивчається можливість використання теплих вод для зрошення, водопостачання тваринницьких ферм, обігріву відкритого грунту, вирощування зелених водоростей і розведення риби в басейнових і садкових господарствах.

1.  Іригаційні і комплексні водосховища в південних засушливих районах країни. Їх призначення – підвищення водозабезпеченості існуючих зрошувальних масивів і створення можливості залучення в сільськогосподарський обіг нових масивів родючих земель.

Річки мають вирішальне значення у відновленні рибних запасів в озерах і пригирлових ділянках морів, оскільки вони є найважливішим джерелом надходження органічних речовин, які визначають рибопродуктивність водойм. Перерозподіл водосховищами річкового стоку в часі, а іноді, і в просторі порушує умови існування і розмноження риби. Змінюються гідрологічний, термічний, гідрохімічний і гідробіологічний режими, а також умови міграції, розмноження і живлення риби.

Більшість водосховищ розташовують, як правило, в промислових районах і вони мають велике значення для збільшення місцевих рибних ресурсів, оскільки дають можливість постачання свіжої риби. Тим самим досягається значне вивільнення транспорту від перевози риби із дальніх районів. Продуктивність праці рибаків на водосховищах значно вища, чим на річках, що пояснюється як створенням міцної сировинної бази, так високою оснасткою промислу високопродуктивними знаряддями лову риби.

Відносно невелика доля річкового транспорту в загальному вантажоперевезенні країни пояснюється сезонністю його роботи, неузгодженням в деяких районах мережі внутрішніх водних шляхів з основним напрямком вантажопотоків, ізольованістю річкових басейнів, несталістю судноплавних фарватерів, малими глибинами на не зарегульованих ділянках річок і т.п.

Перевезення лісу річками має велике значення для господарства країни.

Переформування річок водосховищами ГЕС збільшує пропускну здатність і створює можливість вивозу лісу на суднах озерного і змішаного типів.

Зі створенням каскаду дніпровських водосховищ було розв’язано проблеми безперебійного забезпечення водою населення, промисловості та сільського господарства, збільшення об’ємів водоспоживання і більш рівномірного його розподілу протягом року, забезпечено роботу гідроелектричних, теплових та атомних станцій, водного транспорту, рекреаційного господарства, захисту долини річки від катастрофічних повеней тощо.

Насамперед — з’явилася можливість перевезення пасажирів і вантажів без перевантаження. Але динаміка зміни цих показників свідчить про постійне зменшення частки водного транспорту в загальних обсягах перевезень.

Будівництво гідроелектростанцій начебто дозволило отримати дешеву й екологічно чисту електроенергію. Частка електроенергії, виробленої каскадом дніпровських ГЕС, становить 5—7% від загальної кількості виробленої в Україні електроенергії. У результаті, утримання каскаду Дніпровських ГЕС коштує країні у 6 — 30 разів більше, ніж вартість енергії, що на них виробляється.

Очікуваного збільшення вилову риби при створенні каскаду водосховищ також не відбулося. Різкий підйом вилову в перші роки створення водосховищ (до 100 тис. тонн у 1973 році) швидко пішов на спад і вже в 1991 році становив близько 30 тис. тонн, на цьому рівні він перебуває досі. У Дніпрі зовсім зникло чимало видів типових річкових риб, а їх місце зайняли озерні форми. Останніми роками дедалі більшого розмаху набуває розвиток популяцій «прибульців»: товстолобика та білого амуру, які потребують штучного підрощення малька.

 

За тим Дніпро деформували далі, будуючи Дніпродзержинську, Канівську, Київську ГЕС... А тільки дарма: енергії вони виробляють всього на 6%... Для порівняння – атомні виробляють 50%, теплові 40% Близько 35 млн. людей споживають дніпрову воду, але яка це вода, всі ми добре бачимо... Надто коли море починає цвісти, і його вкривають килими зелені... Масово гине риба, вода підмиває береги, гине ліс... Вчені вряди-годи, а таки ж пропонують вихід: спустити по Дніпру всі ГЕС, залишивши одну Запорізьку...
 

Спуск водосховищ

Київське водосховище є верхнім на дніпровському каскаді. Воно першим прийняло на себе удар чорнобильської аварії. Якщо спустити тільки одне Київське водосховище концентрація забруднення на каскаді збільшиться у десятки і сотні разів. Зараз радіонукліди сорбовані мінеральними й органічними компонентами ґрунтів і тому істотної небезпеки не становлять. На сучасний режим радіаційного забруднення в Київському водосховищі впливають головним чином надходження радіонуклідів із річковим стоком Прип’яті та верхнього Дніпра під час повені і паводків, де вони переважно і акумулюються. При спуску водосховища більшість депонованих на дні радіонуклідів перейде у водні маси і забруднить усі інші водосховища, а це означає, що біля 35 млн. громадян України вживатимуть отруєну радіонуклідами воду, адже поки що не існує технологій очищення води від розчинених радіоактивних речовин ні хімічним, ні фізичним шляхом. Мул, який містить депоновані радіонукліди при висиханні буде розвіяний в атмосфері, і тоді радіоактивному забрудненню будуть піддані великі території України і всього європейського континенту.

Побутує думка, що радіоактивний мул можна брикетувати і захоронити. Пропоноване брикетування в теоретичному і практичному аспектах не має реальної основи і якщо воно було б можливе, не витримає ніяка економіка, оскільки в нашому випадку необхідно брикетувати 90 млн.м3. Орієнтовно це становитиме понад 300 тис. залізничних вагонів. А крім цього, необхідно брикети десь захоронити за умов достатньої захищеності та ізольованості.

1. Де взяти до 3,98 млн. кВт потужностей, щоб компенсувати втрати дніпровських ГЕС та ГАЕС, а також обов’язкове зменшення виробітку електроенергії на ГЕС? Компенсація до 10 млрд. кВт.год/рік електроенергії, що постачають вони в енергосистему України, наприклад, ТЕС потребуватимуть понад 255 тис.т умовного палива.

2. Де взяти технологію і величезні кошти на утилізацію десятків мільйонів метрів кубічних радіоактивного мулу з дніпровських водосховищ? Де в Україні має бути цей новий саркофаг? І чи на часі ця проблема для економіки України?

3. Як запобігти новому обов’язковому спалаху радіоактивного забруднення на каскаді дніпровських водосховищ, воду яких споживає 35 млн. громадян України?

4. Як будемо захищати понижені території в басейні Дніпра на випадок формування високих паводків і повеней верхнього Дніпра, Десни, Прип’яті, а також активізації екзогенних геологічних процесів?

5. Відновлення ландшафтної системи колись затоплених дніпровськими водосховищами територій триватиме десятки років, а цьому передуватиме екологічні катастрофи, які сформуються в ложі водосховищ і на значних прилеглих територіях.

6.  Спуск дніпровських водосховищ поставить під загрозу водопостачання населених пунктів, промисловості, агропромислового комплексу України насамперед через надзвичайну забрудненість води внаслідок порушення донних відкладів. Через деякий час до Київського та всіх дніпровських водозаборів почнуть надходити радіоактивно забруднені ґрунтові води із Чорнобильської зони відчуження, які зараз підперті водами Київського водосховища.

8. Стратегічним ресурсом у всьому світі вважають підземні води і ставлення до них особливе. Аналіз результатів проведених досліджень показав, що існують шляхи швидкої вертикальної міграції радіонуклідів у масиви шаруватих водоносних і малопроникних порід на великі глибини. Отже, необхідно зосередити увагу на запобіганні забруднення глибоких водоносних горизонтів, оскільки їх очищення в природних умовах відбувається дуже повільно (сотні тисяч років та й не всі закони підземної гідросфери поки що ми знаємо!).

Велика робота для поліпшення екологічного стану басейну Дніпра проведена в межах українсько-канадської програми управління навколишнім середовищем в цьому басейні. Завдяки їй була розроблена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, програма законодавчо-правового та науково-технічного забезпечення її реалізації.

Якщо наші попередники й припустилися певних помилок із створенням каскаду дніпровських водосховищ, то ми не повинні знову піддавати природу стресу, спускаючи їх. На наш погляд, вплив можливих факторів, які проявляться при спуску водосховищ, спричинять початок довгострокового екологічного лиха для народу та економіки України.

Навіть при спуску одного дніпровського водосховища зросте навантаження на інші водосховища Дніпровського каскаду, наслідки якого у водно-екологічному та економічному аспектах передбачити надто важко. Можливо, якщо з часом з’являться нові технології утилізації радіоактивних відходів, ми навчимося раціональніше використовувати енергоресурси, дійде черга і до дніпровських водосховищ.

Світовий досвід показує, що врятувати річки - цілком реальна можливість. І спуск водосховищ - не фантастика. У наші дні багато греблі, які відслужили свій термін, демонтуються, що призводить до відродження річок та їх екосистем. Приміром, водосховища річки Міссісіпі звільняють від води. Вдалося навіть відновити міссісіпських плавнів. Влада тверезо порахували, що хоча такий захід потребує колосальних вкладень, тим не менше, коли гребля остаточно застаріє, то в разі аварії в зоні затоплення опиниться як мінімум сто тисяч чоловік. Спуск води розпочато і з водосховища біля селища Абрау-Дюрсо Краснодарського краю в Росії.