Як важко все життя до себе йти,

Дивитись в небо, чашею пролите,-

Спинятися, наводити мости

І за собою зразу ж їх палити.

Як добре знати, що тебе веде

Твій власний шлях — єдиний із можливих,

Що легші є, але нема ніде

Таких упертих і таких щасливих.

         Ці слова Л.Первомайського надзвичайно близькі  мені, учителю географії Наталії Михайлівні Денисюк. У лікаря - клятва Гіппократа. У солдата - присяга. А яку обіцянку дає учитель, вибираючи свій шлях служіння людям? Чому стають учителями? Чому серед усіх професій для себе обрала професію учителя? Колись давно мені довелось прочитати  «Педагогічну поему» А. С. Макаренка. Знайомство з його працями допомогло  знайти віру в себе, віру в людей, віру в те, що людина здатна до вдосконалення. А ще я ніколи не забуду уроків учителя географії Стасюк Марії Пилипівни. Саме вона прищепила мені любов до географії, розділила зі мною свої знання та мрії, навчила вирішувати  завдання, над  якими й досі працюю  із задоволенням. Марія Пилипівна  для мене не лише учитель географії. Вона стала моїм ідейним натхненником. Риси, які  притаманні мені  – здатність до відновлення, здатність починати спочатку, серед труднощів і тривог не опускаючи руки. Поважаю і підтримую дитячу безпосередність, вигадку, уяву. Погоджуюся  з думкою про те, що кожна дитина має свій неповторний дар, який потрібно помітити, віднайти, відшліфувати. І тоді вона засяє, заіскриться коштовним діамантом. Над цим і працюю…